Задаю собі питання: чи люблю, чи люблю
Ближнього, як вчив Спаситель, чи люблю?
Маю відповідь у серці наперед...
Невеселий пишеться куплет.
Не люблю...Де взять любові!? Не люблю,
Як неправду бачу, підступ чи злобу.
Чомусь важко серцю ворогів любить.
Господи, я хочу свято жить!
Річ одна сказать "люблю" лиш на словах.
О, як важко показать любов в ділах.
Користають, зневажають… і любить?
Господи, я хочу свято жить!
Без Тебе не можу, Боже, от і все.
"Не достойні", - каже все єство моє.
Обіцяла Тобі, Господи, служить,
Поможи Ти ворогів любить!
Не словами, а ділами, Боже мій,
О, не справитись у цім мені самій!
Поможи! Ти ж так навчаєш, поможи.
Свою силу, Господи, пошли!
"Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, і ваша за це нагорода великою буде, і синами Всевишнього станете ви, добрий бо Він до невдячних і злих!". (Біблія, Лк.6:35)
***
Десь взялися акорди нові:
Перемога в Ісусі Христі!
Не достойна любові і я, -
Задля мене віддав Бог життя.
Лиш з Ісусом, з Ісусом люблю
І співаю вже пісню нову:
Лиш з Ісусом, з Ісусом люблю!
Алілуя навіки Христу!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
